Vintage Dance Exchange - I (2016)

Спогади з Vintage Dance Exchange - I (2016) та стаття Христини Грицай, я дуже сподіваюсь що цей фестиваль стане щорічним та доволі відомим!

Ось тут можна відслідкувати новини що-до нового фестиваль ну і власне розпалити бажання організаторів створити VDE II 2017.

 

ПОВЕРНЕННЯ У КАЗКУ МИНУЛОГО: ПЕРШИЙ ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ФЕСТИВАЛЬ ІСТОРИЧНОГО ТАНЦЮ 5-8 березня у Києві відбувся безпрецедентний захід: перший всеукраїнський фестиваль історичного танцю Vintage Dance Exchange-2016. Охопивши танцювальну спільноту Києва, Харкова, Дніпропетровська, Одеси і навіть Криму, подія, однак, залишилась поза увагою більшості жителів столиці. Що ж воно таке, ті історичні танці? Середньостатистичний житель Києва з танцювальними заходами свого міста (окрім дискотек, звісно) не вельми знайомий. Можливо, десь краєм вуха чув про open air сальсу влітку біля Маріїнки або ж про хороводи в парку Київська Русь під час чергового святкування Масляної. Історичні ж танці залишаються для більшості доволі розмитою категорією, тому зараз спробуємо в них розібратись. До історичних танців зазвичай відносять європейські (пізніше – й американські) народні танці та танці аристократії різних епох, починаючи від найдавніших згадок та записів, які можна реконструювати, та закінчуючи початком XX століття. Ірландщина та віденський вальс, слов’янські хороводи та контрданси XVIII століття, танго-салон та близька до балету техніка епохи ампіру (початок XIX століття) – усе це виступає предметом вивчення різноманітних шкіл, студій та клубів старовинного танцю, яких на території України налічується біля двох десятків. Початково осередки зацікавленості історичними танцями склались у рамках субкультури рольовиків та реконструкторів, з часом, однак, відділившись у самостійні організації і створивши власний соціокультурний прошарок. Саме такий шлях пройшла, наприклад, студія старовинного танцю (ССТ) «La Rêverie» – одна з найсерйозніших організацій такого плану на території України. І саме вона виступила організатором першого всеукраїнського фестивалю історичного танцю Vintage Dance Exchange-2016. VDE-2016: як усе починалось? Як не дивно, зародження фестивалю також виявилось пов’язаним з рольовою спільнотою. Як розповідає головний організатор Олексій Кривенко, ідея з'явилась ще кілька років тому, коли він почав співпрацювати з рольовим конвентом «Чугункон» і брати участь у проведенні танцювального блоку. «Вже тоді стало помітно, що учасники у більшості своїй не зацікавлені у танцях, – ділиться Олексій. – Майстер-класи та інші заходи в рамках танцювального блоку відвідує невеликий відсоток людей (а практика подальших років показала, що це з року в рік одні й ті самі люди), а решті більш цікаві блок настільних ігор, семінари, презентації, концерти бардів, тобто що завгодно, крім танців. І вже десь у 2011-2012 роках виникла мрія: «Ех, треба б історичним танцюристам окремий майданчик для зустрічей, спілкування та обміну досвідом». Досвід подальших років лише підтвердив справедливість тезису "рольовики не танцюють" і трохи підкріпив мене у бажанні колись побачити в Україні окремий конвент чи фестиваль, присвячений саме історичному танцю і розрахований у першу чергу на людей, які ним цікавляться». Мрія залишалась мрією аж до 2015 року: десятий, ювілейний, сезон «La Rêverie» врешті став тим останнім поштовхом для її втілення. Березневі вихідні виявились найбільш зручним варіантом, оскільки з практикою переносу робочого дня 7 березня люди отримали б можливість провести чотири дні у Києві, вивчити багато нового, потанцювати досхочу і перезнайомитись між собою. І хоч зайнятість у інших заходах, яких на 5-8 березня припадало немало, не дозволила приєднатись київським школам ірландських та шотландських танців, а також вінницьким танцювальним студіям, загалом фестиваль охопив усі регіони України, окрім Заходу. Всього в Vintage Dance Exchange офіційно взяли участь десять колективів: ССТ «La Rêverie» і «Джойссанс» (Київ); ССТ «Eventail», ССТ «Альбіон» та студія історичних танців «AquaDeel» (Харків); клуб історичного танцю «Відлуння» і студія танцю «Авангард» (Дніпропетровськ); ССТ «Междумирье» та студія історичного танцю «Capre Diem» (Одеса); і, врешті, студія «Цветок Тавриды» (Ялта, АР Крим). Що було у танцювальному меню, і хто його готував? План VDE-2016 був інтенсивним: з 10 ранку до 6 вечора – майстер-класи та лекції, далі – вечірка, салон або бал, і так кожен день. Програми набралося стільки, що майстер-класи в результаті проводились паралельно у двох сусідніх залах. Прихисток танцюристам з усієї України дала студія сальси за адресою вул.Терещенківська 13, а лекції з історії костюму та реконструкції танців пройшли у одному з конференц-залів музею Тараса Шевченка. В практичному блоці безумовним фаворитом серед новачків стали парні танці початку XX століття – танго-салон, чарльстон, фокстрот. Не вельми відставали від них і народні єврейські та французькі танці, а поціновувачі культури США XIX століття ледве вмістились у зал на майстер-класі з американських кондрдансів. Досвідчені танцюристи також мали змогу покращити свої навички: плеяда кращих українських викладачів приготувала асорті з контрдансів епохи Відродження, ампірної техніки та мазурки. А «шеф-кухарем» фестивалю стала Сьюзан де Гуардіола – запрошений танцмейстер з США, чиї майстер-класи в результаті зайняли мало не половину усієї програми фестивалю. «Сьюзан де Гуардіола – одна з тих легких на підйом викладачів, які активно подорожують, і яких не треба довго умовляти, – розповідає Олексій Кривенко. – Мені достатньо було написати Сьюзан і запитати, чи цікаво було б їй відвідати наш фестиваль і що нам зі свого боку треба зробити, щоб її візит став можливим. Сьюзан дуже захопилася можливістю відвідати Київ: на початку 2010-х вона уже знайомилась із киянами на Фестивалі старовинного танцю у Санкт-Петербурзі, але в Україну ще жодного разу не приїжджала. Зацікавленість Сьюзан нашим фестивалем та можливістю побачити на власні очі Київ, про який вона стільки чула та читала у новинах за останні роки, чесно кажучи, дуже полегшила мені завдання, бо вона дуже активно допомагала розв'язати питання транспорту, пропонувала корисні ідеї та поради, щедро ділилась своїм досвідом щодо організації та проведення танцювальних фестивалів. Навряд чи вона прочитає це інтерв'ю, бо наразі не володіє українською, але я все ж таки хотів би підкреслити, що надзвичайно вдячний Сьюзан за її згоду приїхати, за допомогу порадами, за підтримку та за величезну кількість корисних знань, яку вона привезла до України». Майстер-класи Сьюзан де Гуардіоли охопили період від початку XIX століття до початку XX, серед них були парні імпровізаційні танці, кілька кадрилей (схемний танець з чотирьох-п’яти фігур на чотири пари), способи ускладнення та урізноманітнення технік різних епох і навіть придумані самою Сьюзан стімпанк-танці. Завдяки неймовірному багажу знань, вродженому викладацькому таланту та природній відкритості Сьюзан (за час фестивалю вона встигла вивчити чимало нових російських і українських слів, а також залюбки спілкувалася з учасниками в перервах та на вечірках), навіть найвибагливіші танцюристи виходили з її занять задоволеними. Де, в чому і, звісно ж, за які гроші? Почнемо з останнього: варіантів квитків на VDE-2016 був майже десяток. Так, учасники могли оплатити відвідування одного дня або ж історичного блоку, усіх танцювальних вечорів, однієї вечірки, лише балу або окремих майстер-класів. Однак найбільш популярним виявився Full Pass – варіант «все включено»: значна кількість учасників – чи то порахувавши вигоду, чи то не бажаючи хоч якось обмежувати себе в виборі – обрала саме його. Ціни росли з наближенням фестивалю: все той же Full Pass, який до кінця січня можна було купити за заохочувальною ціною 500 гривень (що при середній вартості одного півторагодинного заняття в більшості студій від 50 гривень дуже і дуже дешево), в перший день VDE-2016 коштував 900 гривень. «Ми просто намагалися впровадити загальний принцип "гуртом та наперед завжди дешевше", щоб стимулювати людей, по-перше, оплачувати участь заздалегідь, по-друге, брати комбіновані квитки, а не оплачувати кожен рух по території фестивалю окремо, – пояснює Олексій Кривенко. – Найбільше людей заявлялось та сплачувало за квитки, традиційно, у останні кілька днів перед черговим підвищенням ціни». Кожна вечірка мала індивідуальне тематичне спрямування, яке вплинуло як на дрес-код, так і на вибір приміщення. Так, 5 березня паб «Сундук» на Прорізній гостинно прийняв у себе різношерстний натовп з українців, євреїв, італійців, французів, шотландців, поляків і навіть американських ковбоїв. Бажаючих було стільки, що не завжди для всіх вистачало місця на танцполі. Зал, в якому проходив ампірний салон наступного дня, особливою естетикою декору похвалитись не міг, проте мав, напевне, найбільшу танцювальну площу з усіх. За словами Олексія Кривенка, початково салон повинен був відбутись у іншому, більш відповідному початку XIX століття залі. «Але, на жаль, коли я домовлявся про приміщення для вечірок, мені стало відомо, що там зробили ремонт і встановили нерозбірну сцену, яка суттєво, десь на чверть, зменшила корисну площу зали. Тому довелось шукати інші варіанти, менш естетичні, але достатньо просторі», – розповідає організатор. Афтепаті 8 березня, присвячене початку XX століття, відбулось у антуражному лаунж-кафе «Bosaley», де кращі кавалери і дами Нью-Йорку могли спробувати нові імпровізаційні техніки. А кульмінацією Vintage Dance Exchange-2016, безумовно, став Бал трьох епох. Для жителів і гостей Києва часів ампіру, середини століття та модерну відкрив свої двері чарівний Дім Письменника на Банковій, більш відомий як Пряниковий Будинок – мрія кожного другого реконструктора історичних танців. Витончені ампірні сукні, пишні криноліни та вишукані турнюри у дам, фраки та костюми-«трійки» у кавалерів, і все це під чарівну музику, приправлену бувальщинами та історіями Києва XIX сторіччя – сьомого березня зали Пряникового Будинку на один вечір повернулись у казку минулого. І на завершення... Перший всеукраїнський фестиваль історичного танцю Vintage Dance Exchange-2016 вдався – про це можна говорити з упевненістю. Початково розрахований максимум на п’ятдесят чоловік, в результаті він зібрав більше сотні з різних міст України. Надзвичайно задоволеними залишились як учасники – в соціальних мережах Facebook та Вконтакте уже на наступний день з’явились прохання повторити фестиваль, – так і самі організатори. «Я дійсно радий, що тема взаємодії танцювальних колективів, студій та шкіл історичного танцю з різних міст України жива та актуальна, – зізнається Олексій Кривенко. – Бо я на власні очі бачу, який прогрес (і з точки зору індивідуальної майстерності, і з точки зору побудови міцної здорової спільноти) така взаємодія забезпечує спільноті джазових танців. І взагалі тема обміну інформацією, взаємодії, побудови горизонтальних рівноправних зв'язків мені куди ближча, ніж ідея сидіння кожного у своєму куточку над своїми індивідуальними надбаннями та скарбами, щоб хтось не поцупив». Тому Vintage Dance Exchange-2017 – бути! Можливо, в трохи іншому форматі, можливо – в інші дати та в інших приміщеннях, з новими викладачами світового рівня – проте сама ідея заходу нікуди не зникне. «Я бачу зацікавленість людей, – підсумовує Олексій Кривенко, – я бачу їх бажання зустрічатись ще, а це означає, що через кілька місяців почне формуватись оргкомітет Vintage Dance Exchange-2017. І головне, щоб всі ті, хто доїхав цього разу, і ті, хто не зміг приєднатися до нас цього року, в майбутньому році знову зустрілися». Автор статті — Христина Грицай